Bigeо gля cmiйkux нepвiв. "Я нe xoчy зakonyвamu їx нa ropogi npoщaвaйme", xлoneць вmpamuв cвoїx бamьkiв. Бaxмym

Жінці щиро байдуже на Влада, але її можна зрозуміти — вона новенька у ритуальній службі Бахмута, лише другий день на роботі, ще й, як на зло, зранку почався обстріл. Прильоти все ближчі, шибки дзеленчать гучніше, зі стін падають похоронні вінки. Влад на це не зважає. В нього одна проблема — поховати батьків на кладовищі, аби їх не довелося закопувати на городі. Вивезти тіла до ритуальної служби погодився місцевий таксист. Журналіст запитав, як це трапилось.

— Міна прилетіла, — відповідає Влад, — а вони якраз йшли годувати сусідську худобу. Батька я знайшов біля підвалу, маму на городі. Я навіть не відразу зрозумів, що це вона. Там практично нічого не залишилося. Не зважайте, що я так спокійно про це кажу, просто ще дві години тому я з ними розмовляв, а тепер їх немає.

— Записуй! — звертається до Влада старший чоловік. — Це номер Володі, таксиста. Він привезе твоїх батьків сюди.

— Як я йому подзвоню? — питає Влад.

— Йди в пункт незламності, там є інтернет. І ще сходи в амбулаторію, візьми довідку про смерть. Без неї не поховаємо. Влад досі не може додзвонитись до Володі. Я підключаю свій телефон до вайфаю, заходжу в Viber, набираю номер і ставлю на гучномовець. Нарешті Володя бере слухавку.

Зустріч такстист Володя назначив на завтравці у Констянтинівці, звідти розпочався шлях у бік Бахмуту, під час якого назустріч пролітали танки , БМП та пікапи.

На годиннику 8:35. Біля переправи чекає Влад. Ми швидко його забираємо і їдемо до ритуальників за чорними пакетами.

— Треба вибрати труни, щоб ми їх підготували поки ви будете там, — звертається до Влада молодий ритуальник, який раніше працював у бахмутському “Зеленбуді”.

— Я не знаю, які обрати — втомлено каже Влад. — Я що милуватися ними буду? Оберіть ви.

Але обрати треба саме Владу, бо труни різні, а значить і ціна у них різна. Ритуальник намагається м’яко це пояснити. Влад розгублено стоїть посеред десятка трун та хрестів. Наступним пунктом був дім Влада, де його чекала його бабуся.

— Цією вулицею прямо, прямо, прямо і вкінці направо, — підказує Влад. Ми на місці. Біля будинку нас чекає літня жінка — бабуся Влада. — Добрий день. Царство небесне, але ми вас з собою не візьмемо, — випалює Володя. — Як же так?! — плаче бабуся. — Ви хочете щоб і по вам міна прилетіла та розірвала? Тому вибачайте, але ви залишаєтесь тут. — Ще сказали ніяких переодягань. Отак, як є, покладуть у мішки, — пояснює бабусі Влад.

Ми проходимо у двір повз паркан з написом “ЛЮДИ”. Володя дістає чорний пакет і разом з Владом вони йдуть на город. Там лежать тіла мами і тата Влада. Володя з Владом збирають тіло у чорний пакет.

Вони разом піднімають тіло, кладуть його у пакет. Лунає характерний звук застібки. Є — другий мішок у машині. Бабуся виходить слідом, кладе руку на заднє бокове скло автомобіля, і крізь сльози каже:

— Прощавайте мої рідні.