Ось Вам і другий етап... Путін вирішив йти на Молдову, шляху назад для нього вже немає

Кінцева мета Путіна стосовно України зрозуміла – це знищення України як держави, знищення українців як нації.

Але проблема значно ширша, тому що в цьому випадку йдеться про Придністров’я. Це не така вже й новина для тих, хто постійно стежив за російськими дискусіями. Така ціль стояла з 2014 року. Тоді ця операція називалася "Підкова" – від Харкова до Придністров’я.

Ми вже бачимо підтвердження тих попереджень, які постійно лунали на адресу наших європейських партнерів – що на Україні Путін не збирається зупинятися. Придністров’я – це територія Молдови. Тобто зараз йдеться про ще одну європейську країну, яка не є членом Євросоюзу чи членом НАТО.

Але це ще не все. Тому що, якщо дозволити Путіну виконати цю фазу, далі буде фаза захоплення Києва – я зараз говорю про плани. А після цього задля забезпечення російських національних інтересів і контролю над якимись економічними суб’єктами виникне питання суходільного коридору до Калінінграда.

А далі можна продовжувати.

– Але бажання – це одне, а можливості – це інше. Як ви оцінюєте можливості Кремля досягти цих цілей?

– На мій погляд, якби це був 2014 рік, імовірність була б значно вища, хоча і не стовідсоткова. На сьогодні Росія має великі шанси подавитися тим шматком, який вона собі намалювала.

Але в цьому дуже мало приводу для оптимізму, тому що, якщо такі цілі озвучені, значить, будуть кидатися усі можливі ресурси для того, щоб їх досягнути. Тому що Путін уже не може давати задній хід. Крок назад від кожної червоної лінії, яку він переступив, – це загроза його авторитету.

– Запитання щодо переговорів. Якщо поточна фаза наступу Росії в Україні провалиться, на які поступки, компроміси може піти агресор? Чи, можливо, в такому разі взагалі не варто сідати з ним за стіл переговорів, а просто добивати цю армію?

– Нинішній формат переговорних груп, по суті, є аналогом Тристоронньої контактної групи, про яку зараз майже забули. Хоча спочатку цілі були більші.

Зараз можна говорити про формат, в якому вирішуються тактичні питання. Якщо говорити про російський склад делегації, то там узагалі люди, які "ніхто і звати їх ніяк". Вони не мають жодного стосунку до ухвалення рішень. Можливо, вони носії директив, які їм дають на переговори, а може, не дають нічого. Це з одного боку.

З іншого боку, ми також спостерігаємо пониження рівня перемовників. Тому немає надії на те, що з цими переговорниками можна чогось досягнути в контексті врегулювання цього конфлікту.

Ба більше – дедалі очевиднішим стає те, що тимчасове перемир’я може дуже швидко перетворитися на "Мінськ3" – абсолютно невигідні для України умови. При цьому перемир’я буде просто короткотривалим епізодом між хвилями ескалації.

– Розумію, що прогнози робити зараз дуже важко, проте – що ви можете сказати стосовно того, як розвиватимуться події?

– Це не прогноз. Це бачення того, як ця проблема може вирішуватися. На нинішній день вирішення лежить на полі бою. Чим швидше Україна отримає достатньо озброєнь, чим потужнішим буде потік підтримки – фінансової, економічної, політичної, дипломатичної – з боку Заходу, чим швидше Захід зрозуміє, що Україна не може програти в цій війні, тому що це питання не лише України, але європейської безпеки, – тим швидше відбудеться мирне врегулювання цього конфлікту.

Якщо коротко, єдиний шлях вирішення цього конфлікту – це спочатку стратегічна військова поразка Росії, а потім стратегічна поразка російського режиму як такого.