Мupнux neperoвopів нe бygе, nymін має інші плани. Te, що заpаз вigбyвaєmьcя y CШA mа Євponi oзначає лuше оgне...

Останнім часом у світі здійнялася чергова хвиля мирних ініціатив, які різні країни пропонують стосовно завершення війни в Україні.

Розпочав цей процес російський диктатор Путін, висунувши Україні фактично ультиматум про капітуляцію. Якщо Україна його виконає, то він нібито погодиться на мирні переговори. Президент України Володимир Зеленський пропонує домовлятися з РФ на основі "зернового коридору", тобто за участі певних посередників, які передадуть Росії основні пункти мирної угоди поукраїнськи.

Ймовірний наступний президент США, а нині кандидат Дональд Трамп розглядає можливість припинити війну в Україні на основі примусу як Путіна, так і Зеленського. Зі свого боку Китай прагне організувати саміт за участю РФ та України. Також активізувалася Анкара, яка теж просуває свій мирний план.

Останні мирні пропозиції пролунали від лідера Угорщини Віктора Орбана, який днями відвідав як Київ, так і Москву, а потім ще заїхав у Пекін. Але навіть поверховий аналіз усіх заявлених мирних ініціатив свідчить про те, що вони мало перетинаються одна з одною.

Своїми думками стосовно останніх численних мирних ініціатив та найближчого розвитку подій у цьому напрямі в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився політичний аналітик, публіцист Віталій Портников.

– Президент України Володимир Зеленський днями заявив, що Україна може розпочати домовлятися про мир з РФ за моделлю "зернового коридору", коли Україна вела перемовини з ООН та Туреччиною, а вони зі свого боку – з Росією. Зеленський зазначає, що тоді це спрацювало, а зараз це можна зробити з країнами з різних континентів. За його словами, план завершення війни має бути покладений на стіл до другого Саміту миру, який повинен відбутися через кілька місяців. Зеленський не виключає, що і російський диктатор Путін може бути запрошений на наступний Саміт миру. На ваш погляд, чи є можливим цей варіант? І чи потрібно це Росії, адже Путін заявив, що варіант з посередниками його не влаштовує та й взагалі висунув Україні фактичний ультиматум про капітуляцію?

– Мені здається, що це і є головне питання, оскільки переговорний формат взагалі не потрібен на цей момент РФ. Я не бачу поки що об'єктивних підстав вважати, що Москва зацікавлена в будьякому процесі переговорів. Тому що якщо ми вважаємо, що її ставка – війна на виснаження України, то принаймні на сьогодні Росія може досягти ще багатьох результатів з позиції цієї кампанії на виснаження та спроби окупації якомога більшої частини українських територій. Тому я не бачу поки об'єктивних підстав, які спонукали б Путіна до початку перемовин з Україною і взагалі до завершення війни.

Ми не знаємо, звичайно, справжнього стану економіки Росії і справжньої готовності її до подальшої мобілізації громадян та ведення війни. Нині ми бачимо, що Росія намагається існувати в траєкторії війни на виснаження, яка може мати кілька різних завдань. Одне завдання, звичайно, ідеальне для Путіна – повне знищення української держави та окупації її території. Але у війни на виснаження можуть бути й інші завдання, навіть якщо цього не вдається досягти. Це демографічне винищення населення і перетворення України з такого вічного геополітичного конкурента на маленьку державу, на кшталт Словаччини, умовно кажучи. Це знищення української інфраструктури з тим, щоб Україна не розвивалася та перетворилася на умовний Ліван. Це показова жорстокість щодо України, щоб інші колишні радянські республіки, якщо їм будуть робити ці інтеграційні пропозиції, були більш готові до виконання бажань Кремля. Тобто тут багато завдань, і кожне з цих завдань може виконуватися принаймні найближчими місяцями і роками.

Виникає запитання, що можна запропонувати Володимиру Путіну у відповідь, щоб він хотів закінчити війну. І ось на це запитання ніхто не може дати відповіді. Ані Володимир Зеленський, ані, скажімо, Дональд Трамп, який теж думає про якісь там домовленості з Кремлем.

– Навіщо Путін знову і знову звертається до так званого стамбульського формату, підкреслюючи, що ці перемовини та їхні результати залишаються платформою для подальших перемовин між РФ і Україною? Востаннє це було під час саміту Шанхайської організації співробітництва, який днями відбувся у Казахстані.

– Для того, щоб зрозуміти його дії та висловлювання, треба насамперед подивитися на аудиторію, до якої він звертається. Це лідери країн Глобального Півдня і Центральної Азії. Саме на тлі цих лідерів Путін бажає виглядати прихильником миру. Адже варто нагадати, що існує так званий китайськобразильський консенсус щодо припинення війни в Україні, який і має на увазі замороження конфлікту на нинішній лінії зіткнення сторін. І аж ніяк не передбачає того, що Збройні сили України залишать ті позиції, на яких вони перебувають. Як можна зрозуміти, саме ця частина китайських пропозицій не влаштовує Володимира Путіна. І, по суті, певною відповіддю Путіна на ці пропозиції голови КНР Сі Цзіньпіна стали візити російського керівника до Північної Кореї і В'єтнаму, а також його перемовини із прем'єрміністром Індії Моді у Москві.

Але зрозуміло, що в обличчя говорити Сі Цзіньпіну, що йому не подобаються китайські пропозиції, Путін не буде. Ба більше, він одним із перших підтримав китайськобразильський план і оголосив його платформою для переговорених зусиль.

І от тепер на тлі учасників ШОС, поруч із головою КНР, який весь час говорить про мир, поруч із президентом Казахстану, який весь час говорить про мир, Путін намагається зробити вигляд, що його також цікавить не війна, а мир в Україні. Він абсолютно не хоче виглядати агресором, принаймні в очах власних партнерів. Саме тому Путін використав майданчик ШОС для того, щоб знову нагадати про власні "мирні ініціативи".

Найбільшою помилкою буде дійсно серйозно ставитися до цих слів Путіна. Треба розуміти, що як під час перемовин у Стамбулі, так і зараз російський лідер не тяжіє до припинення російськоукраїнської війни. Його ставка – передусім час. Путін щиро переконаний, що багаторічна війна на виснаження дасть змогу йому досягти тих цілей, які він і поставив перед собою, коли вирішив розпочати війну проти України.

Фіаско путінського бліцкригу переконало його, що тільки багаторічна війна дозволить йому знищити українську державність і перейти до поглинання не тільки України, а й інших колишніх радянських республік.

Саме це є політичними планами Володимира Путіна на 2030 роки 21го сторіччя. Я хотів би, щоб у жодної людини, яка проживає сьогодні як на території України, так і на території інших колишніх радянських республік, не було жодних ілюзій щодо справжніх політичних планів російського президента, якого, до речі, у цих планах щиро підтримує власне населення.

– Як ви ставитесь до інформації, що між Україною і Росією йдуть певні таємні перемовини. Мовляв, і ті, й інші хочуть встигнути до президентських виборів у США, тому що не вважають Трампа передбачуваним гравцем, тобто не зрозуміло, на чию сторону він стане.

– Я вважаю, що це конспірологія. І це робиться для того, щоб дещо дестабілізувати громадську думку в самій Україні. У будьякому разі треба зрозуміти просту річ. Якщо уявити собі навіть теоретичне закінчення війни найближчим часом, це означає фактичну відмову від тих територій, які зараз перебувають під контролем Російської Федерації. Більшість громадян України виступає проти цього. Так той, хто ухвалить рішення, у будьякому разі може ризикувати дестабілізувати ситуацію в державі.

Можливо, Росія цього і прагне. Тому що, якщо такий рівень угод з'явиться, принаймні в публічному полі, це може послабити довіру до української влади. І взагалі створити непередбачувану ситуацію з позиції керування державою. Це теж може бути метою росіян. Поширення розмов про такі консультації. Я не бачу поки що підстав говорити, що такі перемовини йдуть.

– Формат, який проштовхує Китай, тобто мирні переговори за одним столом за участю Росії та України. Наскільки він життєздатний і від чого залежить? Адже зважаючи на путінські ультиматуми, важко уявити такий розвиток подій. Китай може вплинути на Путіна та Росію і сказати: "Сідай нарешті та домовляйся".

– Це дійсно китайський формат та їхнє бачення закінчення війни. Тому що він не передбачає ані українського визнання російського статусу окупованих територій, ані виведення якихось військ, ані надання Росії гарантій безпеки, як і Україні. Це просто план припинення вогню.

Водночас я не розумію, чому цей план має бути в інтересах Путіна. Я можу собі навіть уявити, що такий план є в інтересах України, хоча я не дуже розумію, яким чином можна вийти з війни без будьяких гарантій безпеки. Це означає знову забезпечити собі нову війну.

Навіщо Росії цей план припинення вогню без жодного виконання умов з боку України, якщо вона продовжує тиснути, знищувати українську інфраструктуру, продовжує робити українську державу менш життєздатною? Навіщо їй погоджуватися зараз на припинення вогню?

До того, чи здатний Китай тиснути на Путіна, то теоретично – так. Практично бачимо, що Путін грає з Китаєм власну геополітичну гру. Те, що Путін був у Північній Кореї, у В'єтнамі, а зараз зустрівся в Москві з прем’єром Індії Моді, це свідчить про те, що у російського диктатора навіть у тому регіоні, де Китай домінує, існує власна політична партія, яка цікавить багатьох гравців.

– Китай може на це "свавілля" зреагувати певним чином і показати, хто всетаки господар у цьому будинку?

– Китай може зреагувати певним чином, але я не певен, що він такий очевидний господар у цьому будинку. Росія залишається ядерною міццю з величезною кількістю зброї, з дешевою нафтою, потрібною Китаю. Це взаємозалежність, так чи інакше. Ми, звичайно, можемо вважати, що Росія залежить від Китаю більше, ніж Китай від Росії, але говорити про те, що КНР може просто диктувати РФ, що їй робити, – це не розуміти сутності цих взаємин.

– Тобто заяви на кшталт президента Фінляндії Александра Стубба, який вважає, що залежність Росії від Китаю зросла настільки, що Пекін за бажання міг би припинити війну в Україні одним дзвінком голови КНР до Москви, не мають реальної ваги?

– Це дуже дитяча і наївна оцінка політичної реальності. Якщо б Сі міг одним дзвінком вирішувати такі проблеми, то ми вже давно жили б у монополярному світі, де господарем був би Китай.

У КНР своя логіка, адже продовження цієї війни нічим особливою їй не загрожує. Для Китаю важливе питання в тому, яка країна опанує цю територію, умовно кажучи, краще це буде РФ, ніж США. Тому що тоді це передбачувана для нього територія з можливістю вкладення грошей. Якщо перемагають Штати та зберігають суверенітет України, це втрачена для нього територія. Та й сказати, що тут у нас щось таке неймовірно важливе економічно для Китаю, що він мав би цим перейматися, я теж не сказав би. Але якщо й Росія не матиме успіху, то це теж для Китаю невелика проблема.

– Радники Дональда Трампа з питань національної безпеки запропонували йому в разі перемоги на президентських виборах у листопаді 2024 року примусити Україну до мирних переговорів із Росією. А якщо ми відмовимося – припинити допомогу. Якщо Росія відмовиться сідати за стіл переговорів, військову підтримку України буде посилено. Також наголошується, що для досягнення справжнього миру США "доведеться озброїти Україну досить серйозно і забезпечити додаткові гарантії безпеки". Трампу ця ідея нібито сподобалася.

– У мене виникає риторичне запитання: що Трамп може запропонувати Путіну, аби той погодився на таке? Як він може тиснути на Зеленського, ми розуміємо, а от стосовно Путіна, це буде проблемою. США і так вже застосували практично всі санкції проти РФ. Виявилося, до речі, що цих інструментів недостатньо. Нібито обіцяють дати Україні багато зброї, ну так чому Путін має цього боятися, адже зараз також дають зброю… Я думаю, що Трамп просто живе в світі своїх власних вигадок та ілюзій.

У цьому самому світі живуть і його радники. Якщо Трамп переможе на виборах, то світова реальність знову стане визначальним фактором у діях американської адміністрації.

– Остання мирна пропозиція пролунала від прем'єрміністра Угорщини Віктора Орбана, який спочатку відвідав Київ, де запропонував припинення вогню, але отримав категоричну відмову. Після цього він ще вирушив до Москви, де вже з Путіним обговорив "можливість досягнення миру". Що це було, адже власне персона Орбана навряд може бути посередником у переговорному процесі.

– В Україну Орбан прибув саме для того, щоб озвучити китайський мирний план. Поговорити про нього із Зеленським і продемонструвати Сі Цзіньпіну, що він може бути таким ефективним дипломатом. Китайський лідер нещодавно був у Будапешті, а тому це могла бути домовленість. Тобто вони обговорили цей план, і Орбан пообіцяв, що він його презентує Україні. Можливо, без особливих сподівань на успіх, але для нього відносини з Китаєм також є критично важливими.

Стосовно візиту до Москви, то після зустрічі з Путіним Орбан підкреслив, що переконався, наскільки відмінними є позиції Москви і Києва в тому, що стосується завершення війни. Віктор Орбан зазначив, що жодних можливостей відновити мир в Угорщини немає, що він просто докладає зусилля для того, щоб миром займалися великі держави. І тут натяк, звичайно, на голову КНР, а у Китаю й Угорщини спільне бачення закінчення війни.

Ще одна велика держава США та її представник Дональд Трамп, колишній президент США, який змагається зараз за повернення до Білого дому. Орбан покладає сподівання на його перемогу і на те, що саме він тоді стане одним із найвпливовіших європейських лідерів, чиї стосунки з Трампом будуть більш особистими і теплими, ніж стосунки багатьох його колег. І те бачення закінчення війни, яке пропонує Орбан, може відповідати особистому баченню Дональда Трампа. Очевидно, припинення допомоги від США Орбан бачить насамперед як передумову для того, щоб український президент перестав ігнорувати ці пропозиції, з якими угорський лідер може виступати від імені своїх друзів з так званих великих країн. Ну а з Володимиром Путіним, як можна зрозуміти, з самого факту приїзду угорського прем'єра до Москви будуть розмовляти не мовою батога, як з президентом України, а мовою пряника. Пропонуючи йому скасування санкцій і відновлення економічної співпраці із цивілізованим світом, якщо він погодиться хоча б на час припинити вогонь на фронті.

– Зважаючи на усе це, ніяких особливих передумов до завершення війни, окрім бажання України та її президента, наразі немає.

– Я хочу ще раз підкреслити, що закінчення війни не залежить від президента України. На жаль, цей процес залежить від позиції Російської Федерації та Путіна. Очевидно, що Зеленський хотів би закінчити війну, але на сьогодні Україні, як ви бачите, пропонують просто капітуляцію. І абсолютно не цікавляться, що вона може запропонувати. І так і є, адже Зеленський не може зараз запропонувати Росії щось таке, що переконало б Путіна йти не на капітуляцію України, а на справедливі, чесні перемовини про той мир, який бачить Україна.

Я взагалі не бачу жодних об'єктивних передумов для закінчення війни як такої. Російськоукраїнська війна, про яку багато хто на Заході говорить, що вона має закінчитися за столом перемовин, може так не закінчитися. Її завершення відбудеться просто внаслідок демографічносоціального та воєнного виснаження сторін. Це вся формула закінчення війни. При цьому, якщо економічна і демографічна ситуація в Росії гірша, ніж зараз говорять в Кремлі, ця війна може закінчитися якимось перемир'ям на кшталт китайського. Тому що зрозуміло, що Україна не піде на російські умови щодо виведення військ, визнання території і таке інше. А Росія не піде на українські умови. Тоді реальним виходом, не знаю через який час і в які роки, буде просто припинення вогню. А от що буде відбуватися між припиненням вогню та ймовірною новою війною – це вже інше питання.

Після цього можуть виникнути як умови для надання Україні таких гарантій безпеки, які унеможливлять новий російський напад, так і передумови для нової війни у разі відсутності цих гарантій безпеки.