Чepeз зakoлom Пpuroжuнa ЗCУ ompuмaлu вeлukuй nogapyнoк, вuxig нa kopgoнu 1991 poky нeмuнyчuй

Контрнаступ української армії відбувається у режимі тотальної тиші. Офіційні структури практично не дають жодної інформації про його перебіг, і це правильно в умовах війни. Проте, можна зробити висновок, що ЗСУ мають успіх, зокрема, тому що звільнено частину "старих" окупованих територій – тих, що були захоплені країноюворогом Росією до 2014 року. Вихід на кордони 1991 року є неминучим.

Завдяки заколоту ватажка ПВК "Вагнер" Євгена Пригожина українська армія отримала справжній подарунок, адже з поля бою практично зникли бійці цього збройного угрупування, які були досить серйозним і підступним противником. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив підполковник запасу, оглядач з питань міжнародної безпеки аналітичного центру регіонального співробітництва, військовий експерт Володимир Гулима.

– Очільник Міністерства оборони України Олексій Резніков заявив, що за фактом контрнаступ української армії ще не розпочався, оскільки ще не задіяні основні сили та засоби. Як ви оцінюєте поточний етап дій Сил оборони? Особливо зважаючи на те, що було звільнено частину "старих" окупованих територій – тих, які перебували під окупацією з 2014 року?

– Зараз війна відбувається не тільки в реалі, але й в інформаційному просторі. Останнім часом ми спостерігали, як російська пропаганда посилила просування меседжів про те, що нібито нашим військам не вдалося досягти жодних успіхів. Тому я вважаю, що заява міністра оборони, швидше за все, спрямована саме на внутрішню аудиторію, щоб заспокоїти українців.

Але на мою думку, суспільство вже має дорослішати і розуміти, що не вся інформація, що лунає, є правдивою. Необхідно досить критично і досить уважно ставитися до інформації, тому що на її продукування не потрібно великих ресурсів, але збитків вона може завдати багато.

Водночас я дуже уважно спостерігаю за повідомленнями іноземних аналітичних структур, тому що наші офіційні органи зберігають тишу, і правильно роблять. Закордонні аналітики дійшли висновку, що дії наших Збройних Сил відбуваються саме так, як задумало наше військове керівництво.

Скоріш за все, план контрнаступу дійсно реалізується. Ми його не знаємо, і це дуже добре. Але певні факти, зокрема, звільнення окупованих територій, що були захоплені після 2014 року, свідчить про те, що наступ дійсно вдалий.

– Пан Резніков також заявив, що дійсно, наразі оголошується не вся інформація. Чи припускаєте ви, що успіхи української армії можуть бути набагато більшими, ніж нам видається?

– Як би там не було, передусім, ми маємо дотримуватися режиму інформаційної тиші. Але дійсно, існує така практика – про події на фронті повідомляється із певним запізненням для того, щоб і ворог не міг вчасно зреагувати, для того, щоб можна було розвити чи закріпити успіх. Отже, є певний часовий люфт між тими подіями, що відбуваються, і тими, що доступним для нас.

Але не всі події потрапляють в інформаційний простір. На жаль, це війна. Не про все можна казати, тим більше у прямому ефірі.

– Питання щодо заколоту Пригожина. Всіх нас, українців, дуже порадувала ця подія. На жаль, не дійшов він до Москви, на жаль, режим залишився. Але як ви думаєте, які висновки з цього може зробити Україна? Зокрема, ми побачили, що не надто добре озброєна й не надто чисельна армія мала всі можливості без особливих зусиль увійти в столицю Росії.

– Дійсно, ця подія підняла настрій, що б це не було, якою б не була причина. Це позитивний сигнал для нас.

Почнемо з фронту. Поперше, цей виступ "Вагнера" призвів до того, що цих підрозділів не стало на фронті. Це для нас дуже позитивно. Адже, як би там не було, постійні штурми зеків, штурмові дії професійних "вагнерівців" додавали дуже багато клопоту нашим військам. Наші військові, які безпосередньо стикалися з ними, розповідали, що це дуже серйозний і дуже підступний противник. І те, що їх не стало на фронті, для нас дуже великий плюс.

З іншого боку, дійсно, це вказало на слабкість того режиму, який зараз в Росії і намагається транслювати через засоби масової інформації меседжі про те, що "все йде за планом". На мою думку, єдина сфера, де Росія досягла, напевно, космічних висот і вміння – це пропаганда і окозамилювання.

Але факт залишається фактом: державне керівництво Росії не змогло впоратися із неформальним збройним утворенням, яке завдало шкоди не лише інфраструктурі, але й призвело до серйозних втрат особового складу і техніки військовокосмічних сил РФ – все це свідчить про те, що ця структура набагато слабкіша, ніж те, як вона намагається це представити.

З моєї точки зору, це дуже позитивний сигнал для наших західних партнерів, які дуже часто наголошують, що не хочуть подальшої ескалації, які очікують якихось серйозних контрдій з боку РФ. Цей факт має переконати їх в тому, що ресурсу в Кремля для цього, щонайменше, обмаль, а можливо, й зовсім немає.

Ця країна несе більшу небезпеку, ніж очікував Захід, але останні події показали, що її можна подолати лише силою, тому що умовляння можуть призвести до того, що Росія буде вдаватися до якихось подальших дій, зокрема, до посилення ядерного шантажу. Він може тривати дуже довго.

Я сподіваюсь, що цей меседж дійшов до наших західних партнерів, що вони це усвідомили, і їхня підтримка буде посилюватися в необхідному для нас руслі.

– Дійсно, ми дуже розраховуємо на підтримку партнерів. Ви знаєте, що за два тижні відбудеться саміт НАТО у Вільнюсі. Напевно, сьогодні вже не треба нікому доводити, що українська армія відповідає стандартам НАТО. Але Захід традиційно не хотів провокувати Кремль, надаючи Україні членство в Альянсі. На вашу думку, чи можемо ми чекати проривних рішень цього разу?

– Якщо в загальних рисах, то я думаю, що ми отримаємо позитивні сигнали, причому, більш ґрунтовні і більш матеріальні, аніж ми мали до цього. Але перед нами буде поставлено домашнє завдання, яке ми повинні виконувати.

Щодо Збройних Сил – так, ми вже вийшли на стандарти, які НАТО пред’являє для армій, за певними показниками ми їх перевершили, зокрема, у використанні зброї, яку нам надають. Але членство в НАТО – це не лише військова складова, але ще й політична, ще й безпекова. Зокрема, це ще й контроль за Збройними Силами. Йдеться не лише про їхнє використання, але й про їхнє фінансування, про роботу ВПК тощо.

Втім, експерти стверджують, що до закінчення війни, до завершення протистояння широкомасштабній російській агресії про членство України в НАТО не може йтися. Але чіткі сигнали, чіткі терміни ми можемо почути. Я на це дуже сподіваюсь.

– Посол Китаю у Європейському Союзі заявив про те, що ця країна не заперечує, аби українська армія вийшла на кордони 1991 року. Але, незалежно від того, що про це думає Китай, наскільки це складне завдання для української армії? Скільки часу може знадобитися на його виконання?

– Тут дуже важко прогнозувати, не знаючи про реальні сили та засоби, які є в наших Сил оборони. Скажу, що це цілком реально, але в часовому вимірі робити оцінки непросто.

Але я виходжу з того, що залишення під контролем Росії будьякого клаптику нашої суверенної землі, яку вони захопили, це спонукання агресора й далі вчиняти саме так. Якщо Захід і весь цивілізований світ не хоче в подальшому допустити таких дій – нових фактів агресії, порушення міжнародного права тощо, то він буде Україні допомагати.

Ми все повернемо, але це буде дуже важко. Ми бачимо, як теперішні здобутки, про які офіційно заявив наш Генштаб і Міністерство оборони, на жаль, супроводжуються нашими втратами. І це дуже боляче. Це треба розуміти і бути до цього готовими.