Icнyюmь вaroмi npuчuнu, чoмy вi й нa бygе npogoвжyвamucя щe mpuвaлuй чac: Пopmнuков noвigoмuв уk pаїн цям нeвeceлy звicmky

На початку 2023 року на тлі успіхів ЗСУ на Харківщині та Херсонщині, здавалося, найближчим часом війна якщо не завершиться перемогою України, то принаймні настане певний перелом.

На жаль, очікуваний контрнаступ не приніс бажаних результатів. Росія оговтується, нарощує військову міць і надалі офіційно погрожує продовжити знищення нашої країни. Водночас через політичну нестабільність на Заході виникли певні труднощі з допомогою для України. Через це дедалі більше аналітиків та політиків схильні до думки, що війна триватиме ще щонайменше кілька років, перейшовши у фазу боротьби на виснаження.

Що очікує Україну найближчим часом та чи є передумови до збільшення західної допомоги й перелому у війні – своїми думками з цього приводу в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився політичний аналітик, публіцист Віталій Портников.

– Війна триває майже два роки. За цей час плани як України, так і Росії залишаються незмінними. Ми прагнемо відвоювати захоплені території, росіяни й надалі мають за мету – знищення держави Україна. На який розвиток подій чекати найближчим часом?

– Загалом ситуація в російськоукраїнській війні відчутно не змінюється з лютого 2022 року, з початку великого нападу Росії на Україну. План російського політичного керівництва – відновлення своєї імперії або принаймні створення повноцінної сфери впливу на території колишнього СРСР, ймовірно, із залученням також країн Центральної Європи.

В України мета абсолютно протилежна. Вона полягає в необхідності збереження своєї державності, примусу Росії до закінчення агресивної війні і відновлення територіальної цілісності. Оскільки ці цілі прямо протилежні одна одній і обидві сторони не можуть досягти їхнього втілення в життя – це екзистенційний конфлікт і в такий спосіб кожний рік, коли сторони не досягатимуть втілення своїх цілей, буде абсолютно схожими на попередній. Ми увійшли в такий історичний "день бабака", який може продовжуватися тривалий час. Тобто передбачити, коли у сторін зникне готовність відмовитися від своїх цілей, абсолютно неможливо. Тим більше ця відмова не виглядає реалістичною для жодної з держав. Якщо ми уявимо навіть на мить, що існує якась формула компромісу, вона також має бути прийнятною для обох сторін.

– Як може виглядати цей компроміс і чи він взагалі можливий після того, що Росія вчинила в Україні? При цьому, здається, наші західні партнери дедалі активніше надсилають сигнали про початок його пошуку.

– Захід увесь час підштовхує Україну до ідеї такого компромісу, тобто до можливого перемир’я з Росією чи призупинення бойових дій на лінії, на якій зараз перебувають війська обох країн. Тобто не на лінії українського державного кордону 1991 року, а на лінії зіткнення. Багато хто із західних політиків і спостерігачів вважає, що оскільки в України немає ресурсів для того, щоб повністю відновити контроль над захопленими територіями, це і може бути фінальною точкою у війні. Тобто Україна погоджується із тим, що її війська залишаються там, де вони перебувають, а Росія погоджується з тим, що вона не може захопити всю Україну. Однак навіть якщо уявити собі, що з української сторони буде розуміння такої фіналізації війни принаймні на певний час, потрібно ще, щоб у російської сторони з’явилася така сама опція щодо прийняття подібного фіналу. Однак з боку Кремля поки ми цієї опції не спостерігаємо. Так, може скластися ситуація, коли 2024 рік буде нагадувати 2023, а 2025 рік – 2024, і так багато років.

– На початку 2023 року був певний оптимізм, що Україна матиме змогу продовжити перелом у війні за прикладом звільнення Харківщини та Херсона. На сьогодні ситуація змінилася. Західна допомога надходить невчасно та не в тій кількості, яка потрібна для перемоги, що буде далі – не зрозуміло.

– Власне, у експертів ніяких ілюзій не було і в той час. Тоді також абсолютно чітко було сказано, що 2023 рік – це час, коли Україна може розраховувати на найбільші обсяги західної підтримки та ентузіазм. Якщо війна не закінчиться 2023 року, то тоді підтримка буде меншою, тому що 2024 рік стане передвиборчим у Сполучених Штатах. Також з’явиться навіть не втома, а звичка до війни на території України. Так і сталося.

Інша справа, що люди цього не хотіли чути, як не хотіли цього чути політичні і військові еліти країни. Просто було сподівання, які теж ні на чому не обґрунтовувалися, окрім як на раціональних бажаннях. Мовляв, якщо український наступ на позиції російських військ на окупованих територіях буде вдалим – це спонукає Росію до переговорів, які можуть констатувати фіналізацію війни.

Однак ніяких об’єктивних передумовах для цього не було, окрім просто людського бажання, щоб війна закінчилась. Але Росія на сьогодні не піде на якісь перемовини з Україною навіть за умови більших перемог ЗСУ на фронті.

– Ми стикаємося із ситуацією, коли мирні переговори неможливі, а перемогти у війні найближчим часом ніхто не має сил. Водночас війна на виснаження за зменшення західної допомоги надає певну перевагу Росії.

– Ми в такій ситуації з листопада 2022 року, але вважати, що Росія виграє в такій ситуації – теж перебільшення. Російські війська, як ви могли помітити, у 2023 році місяцями топчуться біля якихось незначних населених пунктів на сході України, захоплення яких не створює для них ніяких серйозних переваг. При цьому зберігається той політичний та економічний режим, який для Росії розпочався з лютого 2022 року. Це економічні санкції, відсутність нормальної торгівлі та співпраці з країнами Європи і Північної Америки та замороження російських активів, які РФ тепер має шанси втратити. Це повна економічна залежність від торгівлі з Китаєм. Росія має лише одну перевагу – те, що на її суверенній території нема війни.

По суті, це такий типовий гладіаторський бій, де гладіатори знищують один одного, а в ложі з цікавістю за цим стежать глядачі з різних регіонів світу. Вони думають про те, якими будуть результати бою і як зможуть використати його у своїх політичних і економічних цілях.

Китай дивиться, наскільки посилиться його вплив за рахунок цього обопільного виснаження Росії та України, наскільки він зможе виступати в ролі єдиної альтернативи Сполученим Штатам. Саме 2023 року в Пекіні вже почалися говорити про біполярний, а не про багатополярний світ, і про Китай як про лідера у всіх глобальних організаціях, які є альтернативою НАТО чи ЄС. Раніше такої політичної лексики китайська дипломатія собі не дозволяла.

– Що стосовно цих "глядачів" із Заходу і Глобального Півдня, вони будуть і надалі спостерігати, без нарощування свого втручання?

– Звичайно, тому що для Заходу дуже важливо, щоб Україна могла відбитися від Росії, але так, щоб це не призвело до перспективи ядерного конфлікту. Захід тому й балансує між підтримкою України і необхідністю позбутися значної ескалації, яка призвела б до прямого конфлікту між Росією і країнами НАТО. До речі, Росія зацікавлена в тому, щоб знищити українську державність, щоб поставити якомога більшу частину української території в залежність, але водночас вона очевидно не бажає за всіх своїх погроз прямого конфлікту з країнамичленами НАТО.

Глобальний Південь не стільки допомагає Росії, хіба що це відбувається з боку Ірану чи Північної Кореї, але їхні можливості обмежені, скільки просто заробляє, торгуючи з Росією на вигідних для себе умовах. Тому що він взагалі не дуже розуміє, чого має обмежити ці економічні зв’язки.

– Чи відбудеться зміна західної стратегії стосовно підтримки України, яка б дозволила зробити реальний перелом у війні? Що може підштовхнути Захід до перегляду своєї політики?

– Війна – насамперед карта бойових дій. Коли вона почне істотно змінюватися з того чи іншого боку, відразу почнуть змінюватися події. Я вас хочу запевнити: як тільки лінія бойових дій почне змінюватися в той чи інший бік, відразу зміниться і ситуація із західною допомогою. Тому що, якщо українці щось втратять, то відразу ті політики на Заході, які зараз є прихильниками України, будуть говорити: "Бачите, ви вчасно не виділили грошей і росіяни захопили українське місто, і там вбивають, ґвалтують і грабують, це все на вашій совісті, сенатор такийто". Якщо українці звільнять якесь велике місто Мелітополь чи Токмак, то будуть говорити: "Бачите, українці просуваються, якби ви дали їм більше допомоги, вже було б закінчення цієї війни". Саме такий розвиток подій і може реально змінити політичний ландшафт на Заході.