Незабаром Україні доведеться кликати заробітчан із Казахстану та Узбекистану. Ситуація буде такою, якої ми ще не бачили

"Киянка, яка ще кілька місяців тому мала роботу в офісі, не піде на ту роботу, яку зараз можуть запропонувати у Польщі", – скаржиться Світлана, яка втекла до сусідньої країни ще 25 лютого. Вона влаштувалася на одному із заводів у невеликому польському містечку. Робота нескладна, її бригадир – українець.

"Мені ще пощастило. Коли я приїжджала, ще можна було знайти наших тут і дуже швидко влаштуватися на роботу. Наразі це вже практично неможливо. Дуже багато – мільйони українок – приїхали. Роботи немає, а якщо в тебе дитина, як її залишити, з ким?" – скаржиться Світлана.

Томаш Богдевич, генеральний директор Gremi Personal, наголошує на ще одній проблемі: до війни трудові мігранти приїжджали в ті міста, де були робочі місця. І, на відміну від України, великі промислові об'єкти найчастіше розташовані поза агломерацією великого міста. Тепер найбільше біженців там, де найменше для них роботи.

"Великі виробничі підприємства, складські приміщення, економічні зони в нас поза великими містами", – зазначає Богдевич.

Близько 6070% відкритих вакансій – робота для чоловіків, зазначає президент Всеукраїнської асоціації компаній із міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. "Адаптувати цю роботу для жінок неможливо. Якщо потрібен міцний чоловік, який працюватиме на будівництві, вантажник, різнороб, ніхто не візьме жінку на цю роботу", – каже він.

Окрім того, для роботодавців українські біженки не цікаві: найчастіше вдома на них чекають батьки, чоловіки, дім. Тому вони повернуться до України, щойно закінчиться війна. Тобто роботодавцю потрібно навчати роботи жінку, яка може звільнитися та виїхати за кілька тижнів.

"Ми очікуємо, що "високий сезон" на польському ринку праці (у харчовому виробництві, торгівлі та логістиці, туризмі та HoReCa), який зазвичай починається наприкінці квітня та на початку травня, збільшить кількість вакансій для українських жінок", – каже експертка у сфері трудової міграції Ганна Джоболда.

Україні знадобляться трудові мігранти

І до війни ситуація на українському ринку праці була складною. Тут є ціла низка причин: і трудова міграція, і складна демографічна ситуація, і відірваність освіти від потреб економіки. Тепер, коли закінчиться війна і в країні злетить попит на будівельників, інженерів, логістів, Україна зіткнеться із масштабним викликом.

На цьому фоні варто чекати на другу хвилю міграції, як тільки для чоловіків відкриють кордон: хтось поїде на заробітки, а хтось – щоб возз'єднатися зі своїми дружинами та дітьми, які не захочуть повертатися до України.

Європейський Союз уже взяв на себе зобов'язання сплатити левову частку витрат на відновлення України. "План Маршалла" не тільки активно обговорюють, але вже розробляють його чорновий варіант. Але тут є велика проблема: чи буде в Україні така кількість будівельників, різноробів, водіїв тощо? Воскобойник упевнений, що ні.

Вихід із цієї ситуації – залучати працівників із Казахстану, Узбекистану. Це ті країни, які традиційно залучалися на такі роботи в Росії. Після війни економіка агресора продовжить скорочуватися і руйнуватися, тоді як Україна має шанс переманити цих фахівців.

Зробити це без зміни закону неможливо. Наразі роботодавець для оформлення іноземця зобов'язаний платити йому зарплату не меншу ніж 10 мінімалок. Зараз це 65 тис. грн. Така норма в законі діє вже багато років і створена для того, щоби трудові мігранти не могли займати малокваліфіковану роботу, до якої можуть залучати українців. Мовляв, якщо потрібний висококваліфікований спеціаліст, наприклад, із Молдови, його можна працевлаштувати, але й платити йому доведеться не менше ніж 65 тис. грн.

Але така норма закону після війни абсолютно втратить свою актуальність. "Про це треба думати вже зараз. У нас у парламенті є законопроєкт №5795, якщо його підтримати, то норми про 10 мінімалок не буде. Бар'єри для залучення трудових мігрантів треба прибирати", – вважає Воскобойник.

Щойно в Україні закінчиться війна, швидкість та якість відновлення залежатиме від кожного громадянина. Щоб якнайшвидше повноцінно запустити та реформувати економіку, необхідні зусилля десятків мільйонів людей. А ще – десятки мільярдів євро. І якщо гроші нам уже пообіцяли, то людський ресурс на тлі демографічної кризи у всій Європі можна заповнити лише власними зусиллями.